Територія проведення антитерористичної операції (скорочено: Зона АТО[1], Зона проведення АТО[2]) — частина території України, на якій вівся і ведеться збройний конфлікт між організованими та керованими з РФ[3] незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних Україною терористичними організаціями[4], за підтримки регулярних військових частин РФ[5] — з одного боку, та українськими силовими структурами — з іншого боку.
Територіально охоплює майже повністю Донецьку та Луганську області України (промисловий регіон Донбас), а також малу частину Харківської (Ізюм з прилеглими селами).[6][7][8][9][10] Більша частина Зони АТО визволена українськими силовими структурами в ході літнього контрнаступу 2014 року. Між визволеною і невизволеною частинами Зони проходить лінія зіткнення. Невизволена частина Зони має назву, зафіксовану у Мінських домовленостях — Окремі райони Донецької та Луганської областей[11].
Площа Зони становить приблизно 40 тис. кв. км.
Відколи розпочалася антитерористична операція на сході України (7 квітня 2014), ЗМІ використовували словосполучення «зона конфлікту»[12]. Поняття «зона АТО» з'явилося у медіа в кінці травня[13].
12 серпня 2014 Верховна Рада прийняла Закон «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції»[30]. Відповідно до цього Закону на час проведення АТО була змінена територіальна підсудність справ, підсудних судам, розташованим у районах її проведення, та підслідність кримінальних правопорушень, вчинених у тих же районах.
Вищі суди видали низку розпоряджень, якими визначили, яким саме місцевим і апеляційним судам передається розгляд справ, підсудних судам із Зони проведення АТО[31].
Зокрема, Сектор «А» займає територію північних районів Луганської області від українсько-російського кордону вздовж р. Сіверський Донець, біля сіл Кримське, Новотошківське, Золоте, Оріхове; Сектор «С» — північні райони Донецької області та західні райони Луганської області по лінії Вуглегірськ — Дебальцеве — Зоринськ; Сектор «Б» — територія навколо Донецька по лінії Мирноградкол. Димитров — Келерівкакол. Кірове — Горлівка — Єнакієве — Шахтарськ — Кутейникове — Кумачове. Сектор «Маріуполь» займає територію Мангушського, Новоазовського та частину Нікольського і Бойківського районів; Сектор «Д» розташований на неконтрольованій території між Горлівка та кордоном з Росією на ділянці Ізварине — Кумачове[32][33].
Утворені координаційні групи секторів із центрами:
На даний час діють шість дорожніх коридорів для автомобільного транспорту і стільки ж КПВВ на залізничних шляхах, якими можна в'їхати або виїхати в/з ОРДЛО.
Правила щодо перетину лінії зіткнення регулюються Тимчасовим порядком, затвердженим АТЦ при СБУ[35].
Порядок переміщення товарів в районі проведення АТО врегульовано Постановою Кабміну від 1 березня 2017 року. Згідно з нею, суб'єктам господарювання забороняється переміщувати товари через лінію зіткнення або в її межах, крім харчових продуктів та лікарських засобів у складі гуманітарних вантажів, а також енергоресурсів за окремим переліком. Провезення особистого майна громадян не обмежується[17].
Населені пункти сірої зони перебувають в особливому побутовому занепаді, а їх жителі страждають від правового вакууму, що утворився через відсутність там українських органів влади[37][38].
На початок 2016 року з Донецької та Луганської областей виїхали понад 992 000 осіб[40]. На жовтень таких було вже більше мільйона. Найбільше внутрішньо переміщених осіб розміщено у Луганській (290 600), Харківській (188 600), Донецькій (120 000) областях[41].
Влада України прийняла низку нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення гарантій прав переселенців[42]. Зокрема, ведеться їх облік, гарантується захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання[43], діють гарячі лінії допомоги тощо. Створене Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
Проте, проблему забезпечення житлом переміщених осіб центральна влада фактично делегувала місцевим громадам, і в цьому аспекті переселенці зазнають істотних труднощів[44].
Вимушеним мігрантам в Україні допомагають численні громадські організації[45], міжнародні та іноземні: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Норвезька рада з питань біженців (NRC), Данська рада з питань біженців (DRC), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) тощо[46], а також пересічні волонтери[47].
Програма розвитку ООН надала допомогу більше 30 000 переселенцям та людям у зоні конфлікту на сході країни[48].
Загалом, участь держави у вирішенні проблем переселенців найчастіше описується як «недостатня»[49][50][51][52], особливо в інформаційній та житловій сферах. Існують проблеми і з доступом внутрішньо переміщених осіб до працевлаштування. ВПО є переважно міським населенням, де виділяються спеціалісти та представники промислових професій. Їх досвід роботи та навички наразі не користуються високим попитом, до того ж більшість пропозицій передбачають низький рівень оплати праці або мають тимчасовий характер. Зайнятість в аграрному секторі носить сезонний характер. Деякі роботодавці вважають, що ВПО проживають «тимчасово» і не схильні укладати з ними трудові договори[46].
УВКБ ООН піддає критиці «недостатньо прозору» процедуру припинення виплати українською владою соцдопомог і пенсій окремим категоріям мешканців сходу, а також обмеження у свободі переміщення[53][54]. І все ж, за даними опитувань КМІС, 61 % внутрішньо переміщених осіб не відчувають упередженого ставлення до себе[55], а 48 % не мають наміру повертатися на колишнє місце проживання[56].
До Росії в цей же час, за різними оцінками, перебралися від 800 тисяч до мільйона жителів Донбасу. Згідно з журналістськими розслідуваннями, ці люди переважно незадоволені забезпеченими їм умовами та ставленням місцевого населення[57][58][59][60].
Як зазначалося в Аналітичній доповіді до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році»,
Із середини квітня 2014 по 15 травня 2016 у зоні конфлікту на сході України Управління Верховного комісара ООН з прав людини зафіксувало 30 903 людські жертви з числа представників Збройних сил України, цивільного населення та членів озброєних груп. Із них 9 371 людей загинули, а 21 532 — отримали поранення. Унаслідок бойових дій загинуло майже 2 000 цивільних осіб, більшість із яких унаслідок невибіркових обстрілів населених районів артилерійськими системами.
У «терористичних республіках» десятки людей були страчені без належного суду, були вбиті або ж загинули внаслідок катувань та жорстокого поводження, перебуваючи під вартою. Сотні людей вважаються зниклими безвісти, причому достеменно невідомо, чи вони утримуються під вартою таємно, чи ж були вбиті.
Свавільне позбавлення волі набуло безпрецедентних масштабів на територіях, що контролюються озброєними групами; водночас, розмах мережі невизначених місць позбавлення волі досі лишається невідомим. Тисячі людей пройшли через такі місця, де вони утримувалися в нелюдських умовах і зазнавали катування і жорстокого поводження[63].
Істотну кількість тяжких злочинів у Зоні АТО вчиняють українські військові та члени різноманітних парамілітарних формувань. На думку авторитетного українського журналіста та громадського діяча Ю. Бутусова, причинами цього є «тривалі терміни перебування в зоні бойових дій без ротацій і відпусток; побутова невлаштованість, проблеми забезпечення й організації служби; відсутність відбору і низька укомплектованість особовим складом піхотних підрозділів на передовій»[64].
УВКПЛ у доповіді 2016 року звернуло увагу на злочини, вчинені членами територіальних батальйонів, а окремо відзначило справу спеціальної добровольчої роти патрульної служби поліції особливого призначення «Торнадо», 13 службовців якої були звинувачені у катуванні та незаконному ув'язненні й викраденні людини. Станом на 15 травня 2016 обвинувачення висунуто 11-м службовцям роти. Також УВКПЛ відстежує кримінальні провадження, розпочаті проти службовців 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» за звинуваченнями в умисному вбивстві, незаконному викраденні або ув'язненні людини, бандитизмі, грабунку та незаконному заволодінні транспортним засобом. У рамках розслідування звинувачено п'ять службовців «Айдару»[63].
Великою проблемою є те, що у зв'язку з проведенням АТО на мирній території України різко збільшилася кількість незареєстрованої зброї, яка незаконним шляхом потрапляє[⇨] із місць проведення бойових дій. Саме із цим пов'язують трикратне збільшення кількості злочинів з використанням вогнепальної зброї у Києві у 2015 році порівняно з попереднім роком[65].
Зброя з Донбасу потрапляє не тільки на західний напрямок, але й до Росії. Як виглядає, саме ця обставина спричинила стрибок злочинності в Ростовській області РФ у 2015 році[66].
До боротьби зі злочинністю в Зоні АТО залучені такі спеціалізовані правоохоронні органи України як Військова служба правопорядку, Військова прокуратура, Військова контррозвідка, Спеціальна поліція.
Контрабанда називається чи не найбільшою невійськовою проблемою у зоні АТО — відколи у листопаді 2014 на непідконтрольні території заборонили ввозити українські товари[67][68].
Існує декілька поширених способів незаконного переміщення товарів через лінію розмежування. По-перше, коли місцеві жителі перевозять товари на своїх легкових автомобілях. По-друге, так званий перерваний транзит: вантажна машина прямує до офіційного КПП на кордоні з Росією, декларує напрямок на Казахстан, а перетнувши кордон, заїжджає на окуповані території з російської сторони[68].
Найвигідніше контрабандистам перевозити наркотики, алкоголь, сигарети, продукти харчування, ліки. Оглядачі погоджуються, що той розмах контрабанди, що спостерігається в Зоні АТО, був би неможливий без участі й активного пособництва українських силовиків[69][70]. За свідченнями очевидців, вони навіть погрожували розстрілом тим правоохоронцям, які намагалися перервати їх злочинну діяльність[68].
Російське видання «Новая газета» опублікувало велике журналістське розслідування, з якого вбачається, що основними об'єктами контрабанди в Зоні АТО є вугілля, золото, бензин і тютюн. Основними вигодонабувачами називають лідерів угруповань «ЛНР» і «ДНР», українських бізнесменів і народних депутатів[71].
Для боротьби з контрабандою в Зоні АТО створені зведені мобільні групи, до складу яких увійшли співробітники СБУ, ДФС, МВС, ДПС України, військової служби правопорядку та представники волонтерських організацій[72][73].
Незадовільний рівень боротьби з контрабандою викликає постійний громадський осуд[74][75][76][77]. У тому числі, на цьому були засновані дії громадських активістів, що з грудня 2016 року почали організовувати т. зв. блокаду ОРДЛО. З 15 березня 2017, після ухвалення рішення РНБО щодо припинення транспортного сполучення між Україною та ОРДЛО, блокадні заходи переведені на державний рівень[78]. На обмеження торговельних зв'язків з окупантом, що проходять через лінію зіткнення або в її межах, спрямована і Постанова Кабміну від 1 березня 2017 року «Про затвердження Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції»[17].
Хід звільнення території України протягом 1 липня — 5 вересня 2014 року
Площа Зони становить приблизно 40 тис. кв. км.
Відколи розпочалася антитерористична операція на сході України (7 квітня 2014), ЗМІ використовували словосполучення «зона конфлікту»[12]. Поняття «зона АТО» з'явилося у медіа в кінці травня[13].
Правосуддя
Війна на Донбасі істотно ускладнила роботу судам, розташованим на території проведення антитерористичної операції. Будівлі деяких судів були захоплені озброєними людьми, окремі судді та працівники апарату зазнали переслідування, тиску, а загальна обстановка в зоні становила велику небезпеку для життя та здоров'я учасників судових процесів[29].12 серпня 2014 Верховна Рада прийняла Закон «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції»[30]. Відповідно до цього Закону на час проведення АТО була змінена територіальна підсудність справ, підсудних судам, розташованим у районах її проведення, та підслідність кримінальних правопорушень, вчинених у тих же районах.
Вищі суди видали низку розпоряджень, якими визначили, яким саме місцевим і апеляційним судам передається розгляд справ, підсудних судам із Зони проведення АТО[31].
Поділ на сектори. Пропускний режим
- Див. також: Сектори антитерористичної операції
Зокрема, Сектор «А» займає територію північних районів Луганської області від українсько-російського кордону вздовж р. Сіверський Донець, біля сіл Кримське, Новотошківське, Золоте, Оріхове; Сектор «С» — північні райони Донецької області та західні райони Луганської області по лінії Вуглегірськ — Дебальцеве — Зоринськ; Сектор «Б» — територія навколо Донецька по лінії Мирноградкол. Димитров — Келерівкакол. Кірове — Горлівка — Єнакієве — Шахтарськ — Кутейникове — Кумачове. Сектор «Маріуполь» займає територію Мангушського, Новоазовського та частину Нікольського і Бойківського районів; Сектор «Д» розташований на неконтрольованій території між Горлівка та кордоном з Росією на ділянці Ізварине — Кумачове[32][33].
Утворені координаційні групи секторів із центрами:
- А — у Старобільську;
- Б — у Великій Новосілці;
- С — у Бахмуті;
- М — у Маріуполі[34].
На даний час діють шість дорожніх коридорів для автомобільного транспорту і стільки ж КПВВ на залізничних шляхах, якими можна в'їхати або виїхати в/з ОРДЛО.
Правила щодо перетину лінії зіткнення регулюються Тимчасовим порядком, затвердженим АТЦ при СБУ[35].
Порядок переміщення товарів в районі проведення АТО врегульовано Постановою Кабміну від 1 березня 2017 року. Згідно з нею, суб'єктам господарювання забороняється переміщувати товари через лінію зіткнення або в її межах, крім харчових продуктів та лікарських засобів у складі гуманітарних вантажів, а також енергоресурсів за окремим переліком. Провезення особистого майна громадян не обмежується[17].
«Сіра зона»
Уздовж лінії розмежування сторін проходить так звана «сіра» зона — буферна смуга нейтральної території. Її ширина в деяких місцях досягає кількох кілометрів, а в інших — всього дві-три сотні метрів. У той час як на фронті триває режим припинення вогню, саме ця територія перетворилася в найгарячіше місце конфлікту. Тут активно працюють диверсійно-розвідувальні групи[36].Населені пункти сірої зони перебувають в особливому побутовому занепаді, а їх жителі страждають від правового вакууму, що утворився через відсутність там українських органів влади[37][38].
Вимушена міграція із Зони АТО
Велика частина громадян, які проживали на сході України (найбільш урбанізованому і густонаселеному регіоні держави), з початком війни були вимушені тікати від неї. Враз вони залишилися без житла, роботи та засобів існування, люди масово втікали зі своїх домівок, закривалися їх бізнеси[39]. Унаслідок цих подій в Україні утворилася новий соціальний прошарок — внутрішньо переміщені особи.На початок 2016 року з Донецької та Луганської областей виїхали понад 992 000 осіб[40]. На жовтень таких було вже більше мільйона. Найбільше внутрішньо переміщених осіб розміщено у Луганській (290 600), Харківській (188 600), Донецькій (120 000) областях[41].
Влада України прийняла низку нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення гарантій прав переселенців[42]. Зокрема, ведеться їх облік, гарантується захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання[43], діють гарячі лінії допомоги тощо. Створене Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.
Проте, проблему забезпечення житлом переміщених осіб центральна влада фактично делегувала місцевим громадам, і в цьому аспекті переселенці зазнають істотних труднощів[44].
Вимушеним мігрантам в Україні допомагають численні громадські організації[45], міжнародні та іноземні: Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Норвезька рада з питань біженців (NRC), Данська рада з питань біженців (DRC), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) тощо[46], а також пересічні волонтери[47].
Програма розвитку ООН надала допомогу більше 30 000 переселенцям та людям у зоні конфлікту на сході країни[48].
Загалом, участь держави у вирішенні проблем переселенців найчастіше описується як «недостатня»[49][50][51][52], особливо в інформаційній та житловій сферах. Існують проблеми і з доступом внутрішньо переміщених осіб до працевлаштування. ВПО є переважно міським населенням, де виділяються спеціалісти та представники промислових професій. Їх досвід роботи та навички наразі не користуються високим попитом, до того ж більшість пропозицій передбачають низький рівень оплати праці або мають тимчасовий характер. Зайнятість в аграрному секторі носить сезонний характер. Деякі роботодавці вважають, що ВПО проживають «тимчасово» і не схильні укладати з ними трудові договори[46].
УВКБ ООН піддає критиці «недостатньо прозору» процедуру припинення виплати українською владою соцдопомог і пенсій окремим категоріям мешканців сходу, а також обмеження у свободі переміщення[53][54]. І все ж, за даними опитувань КМІС, 61 % внутрішньо переміщених осіб не відчувають упередженого ставлення до себе[55], а 48 % не мають наміру повертатися на колишнє місце проживання[56].
До Росії в цей же час, за різними оцінками, перебралися від 800 тисяч до мільйона жителів Донбасу. Згідно з журналістськими розслідуваннями, ці люди переважно незадоволені забезпеченими їм умовами та ставленням місцевого населення[57][58][59][60].
Злочинність у Зоні АТО
Криміногенна ситуація на Донбасі різко погіршилася з початком війни. Злочинність широко поширена у Зоні АТО, особливо на неконтрольованих владою України територіях[61].Як зазначалося в Аналітичній доповіді до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році»,
| « | Дії озброєних осіб терористичних угруповань «ДНР» і «ЛНР» на сході України є співставними з діями бойовиків «Ісламської держави» на території Сирії та Іраку. Їх діяльність за масштабами охоплення й методами нелюдських дій і вчинків викликає надзвичайне занепокоєння та є вкрай актуальною проблемою сучасності, і водночас викликом та реальною загрозою для безпеки всіх без винятку країн світу. Знущання, вбивства, катування є нецивілізованими, ганебними та злочинними явищами, які практикують обидва терористичні угруповання[62]. | » |
У «терористичних республіках» десятки людей були страчені без належного суду, були вбиті або ж загинули внаслідок катувань та жорстокого поводження, перебуваючи під вартою. Сотні людей вважаються зниклими безвісти, причому достеменно невідомо, чи вони утримуються під вартою таємно, чи ж були вбиті.
Свавільне позбавлення волі набуло безпрецедентних масштабів на територіях, що контролюються озброєними групами; водночас, розмах мережі невизначених місць позбавлення волі досі лишається невідомим. Тисячі людей пройшли через такі місця, де вони утримувалися в нелюдських умовах і зазнавали катування і жорстокого поводження[63].
Істотну кількість тяжких злочинів у Зоні АТО вчиняють українські військові та члени різноманітних парамілітарних формувань. На думку авторитетного українського журналіста та громадського діяча Ю. Бутусова, причинами цього є «тривалі терміни перебування в зоні бойових дій без ротацій і відпусток; побутова невлаштованість, проблеми забезпечення й організації служби; відсутність відбору і низька укомплектованість особовим складом піхотних підрозділів на передовій»[64].
УВКПЛ у доповіді 2016 року звернуло увагу на злочини, вчинені членами територіальних батальйонів, а окремо відзначило справу спеціальної добровольчої роти патрульної служби поліції особливого призначення «Торнадо», 13 службовців якої були звинувачені у катуванні та незаконному ув'язненні й викраденні людини. Станом на 15 травня 2016 обвинувачення висунуто 11-м службовцям роти. Також УВКПЛ відстежує кримінальні провадження, розпочаті проти службовців 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» за звинуваченнями в умисному вбивстві, незаконному викраденні або ув'язненні людини, бандитизмі, грабунку та незаконному заволодінні транспортним засобом. У рамках розслідування звинувачено п'ять службовців «Айдару»[63].
Великою проблемою є те, що у зв'язку з проведенням АТО на мирній території України різко збільшилася кількість незареєстрованої зброї, яка незаконним шляхом потрапляє[⇨] із місць проведення бойових дій. Саме із цим пов'язують трикратне збільшення кількості злочинів з використанням вогнепальної зброї у Києві у 2015 році порівняно з попереднім роком[65].
Зброя з Донбасу потрапляє не тільки на західний напрямок, але й до Росії. Як виглядає, саме ця обставина спричинила стрибок злочинності в Ростовській області РФ у 2015 році[66].
До боротьби зі злочинністю в Зоні АТО залучені такі спеціалізовані правоохоронні органи України як Військова служба правопорядку, Військова прокуратура, Військова контррозвідка, Спеціальна поліція.
Контрабанда
Оскільки по лінії розмежування не проходить митний кордон України, під спрощеним терміном контрабанда тут розуміється незаконне переміщення товарів через лінію розмежування.Контрабанда називається чи не найбільшою невійськовою проблемою у зоні АТО — відколи у листопаді 2014 на непідконтрольні території заборонили ввозити українські товари[67][68].
Існує декілька поширених способів незаконного переміщення товарів через лінію розмежування. По-перше, коли місцеві жителі перевозять товари на своїх легкових автомобілях. По-друге, так званий перерваний транзит: вантажна машина прямує до офіційного КПП на кордоні з Росією, декларує напрямок на Казахстан, а перетнувши кордон, заїжджає на окуповані території з російської сторони[68].
Найвигідніше контрабандистам перевозити наркотики, алкоголь, сигарети, продукти харчування, ліки. Оглядачі погоджуються, що той розмах контрабанди, що спостерігається в Зоні АТО, був би неможливий без участі й активного пособництва українських силовиків[69][70]. За свідченнями очевидців, вони навіть погрожували розстрілом тим правоохоронцям, які намагалися перервати їх злочинну діяльність[68].
Російське видання «Новая газета» опублікувало велике журналістське розслідування, з якого вбачається, що основними об'єктами контрабанди в Зоні АТО є вугілля, золото, бензин і тютюн. Основними вигодонабувачами називають лідерів угруповань «ЛНР» і «ДНР», українських бізнесменів і народних депутатів[71].
Для боротьби з контрабандою в Зоні АТО створені зведені мобільні групи, до складу яких увійшли співробітники СБУ, ДФС, МВС, ДПС України, військової служби правопорядку та представники волонтерських організацій[72][73].
Незадовільний рівень боротьби з контрабандою викликає постійний громадський осуд[74][75][76][77]. У тому числі, на цьому були засновані дії громадських активістів, що з грудня 2016 року почали організовувати т. зв. блокаду ОРДЛО. З 15 березня 2017, після ухвалення рішення РНБО щодо припинення транспортного сполучення між Україною та ОРДЛО, блокадні заходи переведені на державний рівень[78]. На обмеження торговельних зв'язків з окупантом, що проходять через лінію зіткнення або в її межах, спрямована і Постанова Кабміну від 1 березня 2017 року «Про затвердження Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції»[17].
Перфекто !
ОтветитьУдалитьМного слов !!
ОтветитьУдалить